ОГОЛОШЕННЯ

27. 03 - 02. 04. 17

ПОНЕДІЛОК

18.00 - СВЯТА МЕСА
(українською мовою)

ВІВТОРОК

08.00 - СВЯТА МЕСА
(польською мовою)

19.00 - "Біблійнe Колo"

МОЛИТВА ПРО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В РОДИНІ ЗА ЗАСТУПНИЦТВОМ
СВ. ЙОАНА ПАВЛА ІІ

СЕРЕДА

18.00 - СВЯТА МЕСА
(українською мовою)

ЧЕТВЕР

09.00 - СВЯТА МЕСА
(польською мовою)

П'ЯТНИЦЯ
ВЕЛИКОПІСТНІ РЕКОЛЕКЦІЇ

18.00 - СВЯТА МЕСА
(українською
мовою)
19.00 - ХРЕСНА ДОРОГА

СУБОТА
УРОЧИСТІСТЬ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ МИЛОСТИВОЇ

09.00 - СВЯТА МЕСА
(польською мовою)

15.00 - СВЯТА МЕСА
(українською
мовою)

V НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

09.00 -  СВЯТА МЕСА
(польською мовою)

11.00 - СВЯТА МЕСА
(українською мовою)

В НЕДІЛІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ ПІСЛЯ СВЯТИХ МЕС АДОРАЦІЯ ІСУСА В ПРЕСВЯТИХ ДАРАХ ТА МОЛЕБЕНЬ ДО СТРАСТЕЙ ГОСПОДНІХ

СПОВІДЬ - КОЖНОГО ДНЯ ЗА ПІВГОДИНИ ПЕРЕД СВЯТОЮ МЕСОЮ

Гості на сайті
На даний момент 482 гостей на сайті
Пошук на сайті

Душпастирі нашої парафії - Сторінка 9

Головна статті
Душпастирі нашої парафії
о. Роман Тесьлюк
о. Олег Саламон
о. Микола Леськів
о. Христофор Васько
о. Леон Саламон
о. Мар’ян Фромельц
о. Василь Павелко
єпископ Рафаїл Кернецький
о. Юрій Бєлєцкі OFM
о. Андрій Смолень OFM
о. Альберт Мруз OFM
о. Єремій Бохенек OFM
о. Франциск Вожний OFM
о. Дионізій Любовецький OFM
о. Кресцент Єзьорський OFM
ОТЦІ БЕРНАРДИНИ
Всі сторінки


єпископ Рафал Керницький OFM Con
духовно опікувався Католиками Червонограда в радянські часи,
в квартирах відправляв св. Месу і уділяв таїнств Церкви до 1991 року

Отець Рафал Керницький народився 3 травня 1912 р. в невеликому містечку Кулачківці,  Коломийського повіту, Станіславського воєводства. Під час хрещення отримав ім’я Владислав. До Ордену Францисканців вступив у 1930 р. і розпочав новіціат в Лагевніках біля Лодзі, отримуючи  у Ордені ім’я – Рафал. Склавши перші обіти, розпочав філософсько-теологічне навчання у францисканській семінарії у Кракові і Львові, а також в Університеті ім. Яна Казимира у Львові, де в 1939 р. здобув ступінь магістра моральної теології. 25 червня 1939 р. він приймає Таїнство Священства.

Одночасно з початком ІІ Світової війни, розпочався новий, дуже довгий період в житті о. Рафала, переповнений труднощами, які вимагали від нього великого духовного гарту і навіть героїзму. Три роки він виконував функції вихователя і викладача в духовній семінарії Ордену у Львові. Одночасно таємно сповідав у лікарнях, куди духовенству вхід був суворо заборонений. В 1941 р. радянська влада його заарештувала і ув’язнила у тюрмі, яку називали «Бригідками», звідки він втікає під час пожежі.

З жовтня 1939 р. він належав до воєнної конспірації, був капеланом львівської Армії Крайової, носячи псевдонім «Дзюньо», а згодом був скарбником і шефом відділу V Команди Округу Львів. 31 липня 1944 р. його  разом з офіцерами АК заарештувала радянська влада і вивезли спочатку до табору у Харкові, а потім до табору інтернованих в Рязані. В 1947 р. він перебував ще в таборах в Череповці і Дрязовці. Всюди, зокрема в Рязані, де було близько 3 тисячі офіцерів і солдатів, він провадив підпільну душпастирську діяльність: відправляв Службу Божу, уділяв Таїнства, організував Розарієве Братство, проводив релігійне навчання, а своєю глибокою вірою підносив дух у колег і відроджував у них втрачену надію.

У квітні 1948 р. він повернувся до Львова і відразу ж пішов у робочому вбранні до Катедри. Так про це сам згадував: «Коли я прийшов до Катедри, один з двох священиків сказав: вдягай сутанну і йди сповідати! І так почалося!» Відтоді до кінця життя, тобто впродовж сорока семи років, повних невтомної праці, відречень і різноманітного шикання зі сторони радянської влади, Катедра стала для нього найважливішим місцем, справжнім домом, тому що тут він проводив весь свій час, а маленька кімнатка поряд з захристією була для нього місцем відпочинку після цілого дня праці, Катедру залишав лише тоді, коли виїжджав до хворих. В 1949 р. перейняв у Катедрі обов’язки настоятеля. Після десяти років він отримав знову болючий удар, коли радянська влада заборонила йому виконувати душпастирські функції (1958-1965). Працював тоді сторожем у Стрийському Парку, потім вантажником, врешті сторожем в туберкульозному диспансері Львова. Не менш однак, у конспірації, він і надалі апостолував у Львівській архідієцезії. У 1968 р. через допомогу надану священику з Польщі, йому знову заборонили проводити явну душпастирську діяльність, але завдяки старанням багатьох людей, через місяць йому це право повернули.

Спочатку йому допомагали інші священики, але вичерпані і хворі після перебування в радянських таборах, вони швидко відходили до вічності. О. Рафал організовував для них маніфестаційні похорони на львівських кладовищах. Незабаром він залишився сам. Саме тоді його намовляли виїхати до Польщі, але він не залишив Катедри. Навпаки, в невимовно важких умовах, він провів коштовне відновлення і консервацію катедральної святині.

Отцю Рафалу була притаманна величезна працьовитість. Він проходив через важкі хвороби, але на всі недомагання у нього були лишень одні ліки – праця в Катедрі. Навіть, коли його забрала «швидка», відразу ж після отримання першої допомоги, повертався до своєї святині. Він ніколи не скаржився на власне страждання, не показував втоми чи знеохочення. І завжди мав час для інших людей.

Роздавати Боже Милосердя у конфесіоналі було пристрастю його життя. Щоденно проводив у ньому по кілька годин, а в період Адвенту і Великого Посту по кільканадцять, бо на сповідь з’їжджалися вірні з усієї України.

Душпатирство хворих – це найбільш характеристична риса духовного служіння о. Рафала. В цьому він відзначався самаританським харизматом. Під час радянської окупації Львова, незважаючи на заборону влади, він відвідував лікарні і домовляючись з лікарями і медсестрами, як «професор-спеціаліст», уділяв Таїнства хворим. В пізніші роки, він ніколи не відмовив у виїзді до хворих не лише у Львові, але також у місцевостях на відстані навіть 250 км від міста. Варто додати, що ще у 80-х роках він уділив Таїнств впродовж року понад 1500 хворим.

Політичний перелом, який відбувся на початку 90-х років і пом’якшення державної політики в релігійній галузі вчинили, що Папа Йоан Павло ІІ міг відновити церковну ієрархію на Україні. 16 січня 1991 р. о. Рафал Керницький став єпископом-помічником львівської Архідієцезії. Єпископські свячення він отримав 2 березня 1991 р. у львівській Катедрі. Головним консекратором був перший після ІІ Світової війни Львівський Митрополит Кардинал Мар’ян Яворський. Ця історична урочистість зібрала 150 священиків з Польщі, України і Риму, а також 8 тис. вірних з усієї України і з Польщі.

Ставши єпископом, він вів такий самий спосіб життя, сповідаючи довгими годинами, проголошуючи проповіді, уділяючи Таїнства хворим. До щоденних обов’язків долучились обов’язки єпископа, а було їх достатньо. Нова влада віддавала храми, які довгі десятки років служили між іншим за склади, спортивні зали, музеї релігії і атеїзму. Знищені і спустошені, спрофановані і пограбовані, знову ставали Домом Бога, завдяки його єпископському служінню. Кожна віддана святиня був для нього радістю і черговою іскрою надії, що йдуть нові часи.

Надія і радість, які ціле життя супроводжували о. Рафала, дозволили йому в годину милосердя, 23 листопада 1995 р. завершити земне життя. Після років важкої і жертовної праці, хворий і страждаючий, але не залишаючи своїх вірних, він відходить до Бога, який покликав Його до монашого та священичого життя, а в цей момент покликав його до вічності.

У його похороні  брали участь кільканадцять архиєпископів і єпископів, понад 200 священиків латинського і греко-католицього обряду, а також величезна маса вірних з України, Польщі, Росії, і навіть з далекого Сибіру. Кардинал Мар’ян Яворський, сказав: «Отче єпископе! Сьогодні твою труну оточують архиєпископи, єпископи, представники твого Ордену, представники східних Церков, багато священиків, сестри-монахині і незліченний натовп вірних. Ось як Господь Бог винагородив Тобі за твою працю».

Похорон став великою маніфестацією віри і підтвердженням слів, які під час урочистості 80-ліття народження о. Рафала, 25 квітня 1992 р., промовив єпископ Маркіян Трофимяк: «Ти став легендою і знаком. Твоє ім’я знає вся Україна, степовий Казахстан і безмежний Сибір». Великі заслуги о. Рафала для Церкви підкреслив Святіший Отець Йоан Павло ІІ, коли написав після його смерті: «Відійшов до Господа по заслужену нагороду великий священик, ревний єпископ, вірний свідок Наставника Ісуса Христа і безстрашний захисник віри. Єпископ Рафал любив Церкву, якій присвятив все своє життя, всі сили і здібності. Для неї він терпів довгі роки переслідування, страждання, сибірські табори, тюремні камери і нелюдське приниження. Він залишиться в живій пам’яті і в серцях Божого люду Львова як добрий батько, повний францисканської простоти і покірний слуга, який до кінця був вірний, забезпечуючи неперервність Церкви в тих важких і позначених мучеництвом часах. За це героїчне свідоцтво складаю йому від імені Церкви подяку, яка плине з глибини серця».

Фрагмент пастирського послання Архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди 15. річниці смерті с.п. Отця Єпископа Рафала Керницького



 
Календар
«  березень 2017  »
пвсчпсн
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031 
ЛІНКИ