Група молитви Живого Розарію

Історія

Розарій був імовірно започаткований мирянами як наслідування Літургії Годин (Бревіарію) – молитви в монаших згромадженнях, під час якої монахи щодня молилися 150-ма псалмами. Особи світські замінили псалми п’ятдесятьма або й навіть сто п’ятдесятьма "Радуйся, Маріє". Ця молитва, принаймні в першій своїй половині дуже сильно пов’язана з Біблією, датується, згідно зі стародавніми малюнками в місцях зібрань християн, щонайменше початком другого століття. З часом стали використовувати шнурок із вузликами (коронку), аби рахувати докладне число молитов.
Хоч історичні записи згадують раннє використання "молитовного шнурка" під час читання молитви "Радуйся, Маріє", то перший спомин про "Псалтир Пресвятої Діви Марії" з’являється 1213 р. з нагоди перемоги над альбігойцями. Від XV століття цю подію об’єднують і розповіддю про те, як Матір Божа переказала Розарій святому Домінікові.
Розарій замінив популярну молитовну практику, що складалася з рецитування (читання на одній ноті) 150 псалмів за три прийоми, або ж по 50 за один раз. Замість псалмів 150 разів читали Молитву Господню ("Отче наш"), яку в середньовіччі замінило Ангельське привітання ("Радуйся, Маріє"). Форма молитви усталилася наприкінці XVI століття й не змінювалася аж до початку ХХ століття, коли до неї було додано "Фатімську молитву". Розширив розарієву молитву, впровадивши до неї четверту частину – Таємниць Світла – Папа Йоан Павло ІІ. Він зробив це в опублікованому 16 жовтня 2002 р. (в 24-ту річницю свого понтифікату) Апостольському листі під назвою Rosarium Virginis Mariae. Читання цієї частини залишене як пропозиція, і молитва попередніми трьома частинами Розарію залишається дійсною.

Метою Живого Розарію є молитва і роздуми над таємницями з життя Ісуса і Марії,
а також наслідування цих таємниць у щоденному житті за заступництвом Марії і разом із Нею так, аби все наше життя ставало Розарієм.
Метою Розарію є зміцнення віри, лікування моральної недуги, боротьба з сатаною, ширення миру, набування християнських цнот.

Назва

Існує теорія, що каже: назва "трояндового саду" походить із Середьоновіччя. Відмовляння цієї молитви порівнювано із даванням (саджанням) Матері Божій троянд. Тому також цю молитву було названо "вінком троянд (роз)", або ж просто Розарієм.
У 1883 р. Папа Лев XIII установив в усій Церкві жовтневий розарієвий молебень. За триста років до цього, 1571 року, Папа св.Пій V установив свято Матері Божої "від Розарію" і звелів щороку 7 жовтня святкувати його "на пам’ятку перемоги під Лепанто і на честь Благословенної Діви" (Апостольська конституція Salvatoris Domini від 1 вересня 1571 р.).
Живий Розарій завдячує своїм виникненням Поліні Жеріко (1799–1862). Переконана в тому, що добрі вчинки небагато важать, якщо вони не збудовані на молитву, Поліна вигадала "живий розарій" (1825), що було дуже практичне й відповідало духові часу. Жаріко заснувала групи, які складалися з 15-ти осіб, і кожна з яких щодня відмовляла одну з п’ятнадцяти Таємниць Розарію. До свого брата Філеаса, священика, Поліна написала, що то буде "армія сил добра". Незабаром Живий Розарій став дуже популярний в усій Франції, а один з єпископів, здивований релігійним відновленням у своїй дієцезії, написав: "Я приписує це дії Живого Розарію".
Рух розвивався чимдалі більше. За два роки після його виникнення існувало вже 150 груп, і багато єпископів прийняли ідею Живого Розарію в свої дієцезії. Папа Лев ХІІ благословив 1827 року цю справу, а Папа Григорій XVI видав документ, яким затвердив діяльність Живого Розарію. За кілька років після виникнення Живого Розарію тільки в самій Франції до нього належали понад 3 млн. вірних.
Розарієві кола – рози – є молитовними групами. Кожна з них складається з 20-ти осіб, які щодня спільно відмовляють цілий Розарій. Розу очолює старший (зелятор або зеляторка), відповідальний за зміну Таємниць, комплектність групи, а також за те, щоб ціле коло систематично відмовляло весь Розарій. Кола щодня моляться Розарієм у загальних намірах, найчастіше помісячних, які стосуються цілої Церкви, парафії, місії, дієцезії, або в особистих намірах – за членів Рози, за тих, хто просив про молитву або справи, доручені молитвам групи.

Обов’язки членів молитовної групи Живого Розарію:

- Основоположним обов’язком є читання щодня однієї Таємниці Розарію.
- Брати участь у щомісячній зміні Розарієвих Таємниць.
- Часто приступати до Святих Таїнств.
- Ширити вшанування  Марії прикладом свого життя й апостольською діяльністю.
- Відважно ставати на захист віри і Церкви, за прикладом св.Домініка.

Кожний, хто часто молиться Розарієм, помітить, що ця молитва впроваджує мир у життя людини. Роздуми над таємницями святого Розарію є джерелом незліченних благодатей і благословень, а крім того, допомагають нам любити наших ближніх і повніше їм служити.
У нашому житті – особистому, родинному, суспільному – обов’язкова є молитва на Розарії до Матері Божої в наших численних і різноманітних потребах.
Якщо прагнеш допомогти самому собі – довірся Матері. Якщо перебуваєш у важкому становищі, по-людськи безвихідному – довірся Матері. Якщо прагнеш допомогти ближньому – довір його Матері. Посеред щоденних клопотів удома, в праці, в школі не забудь про молитву святого Розарію.

 

Товариство Матері Божої Покровительки Доброї Смерті

Товариство Матері Божої Покровительки Доброї Смерті, зване також Апостольством Доброї Смерті, було затверджене Папою Пієм X, 22 липня 1908 року і віддане в опіку Згромадженню Найсвятішої Діви Марії у Франції.

Мета товариства: молитовне приготування до смерті гідної християнина. В своїх молитвах члени Апостольства прагнуть через свої молитви випросити для вірних католиків - витривалості в стані освячуючої благодаті, для невіруюсих та грішників - благодать навернення, для усіх, добру та святу смерть.

Щодня рано і в вечір усі члени відмовляють в цих наміреннях 3 рази "Радуйся, Маріє..."  та "Мати Божа, Покровителько Доброї Смерті - молись за нас, святий Йосипе - молись за нас". Раз в місяць приступають до таїнства Сповіді та до таїнства Євхаристії.