Різдво Христове – це одне з найбільших свят у році. Це не лише згадка про появу на світ нашого Спасителя, це духовне оновлення, нове народження Ісуса у нашому серці.

До цього дня готуємося якомога ретельніше: намагаємося навести лад у домі, якому мешкаємо, та у душі.

Цьогоріч усі парафіяни церкви теж прагнули зустріти величне Різдво з радістю та усмішкою. Тому ще задовго до неділі (адже, на диво, свято випало ще й на Господній день) прибирали свої домівки, готували смачні страви. Не забули й про будинок, у якому щодня збираються на молитву та на зустрічі. Ще у четвер було поставлено декілька ялинок: у коридорі, каплиці та на другому поверсі. Також традиційно виготовили дві шопки: одну поставили біля вівтаря, іншу – на вулиці. Варто зазначити особливість тої, що в каплиці: стаєнка, де народився Ісус, була серед модерних будинків, хмарочосів. Це символізувало те, що Бог може народитися не лише в маленькій стайні та бути в оточенні пастушків, але й у великому місті, де Його потребують найбільше.

Святкування розпочалося ще 24 грудня, на Пастирці. Це урочиста літургія у Навечір’я Різдва Христового. До нашої парафії завітали отці василіaни з церкви св. Юрія, які відправили з о. Миколою спільну Святу Месу.

Саме й тоді маємо Святвечір. Найголовнішою стравою, звичайно, є кутя. Це варена пшениця з медом, що є символом родючості та багатства. Окрім неї, на столі ще має бути одинадцять пісних страв. Це повязано з тим, що саме в цей день закінчується піст. У римо–католиків є ще традиція ділитися «оплатками». Це спеціальні різдвяні хлібці у формі ікони. Під час вечері члени родини підходять один до одного, ламають частинку «оплатки» та складають побажання один одному на наступний рік.

25 грудня святкуємо Різдво Ісуса Христа. Уже о девятій та одинадцятій годині у капличці зібралося багато людей, не лише парафіян.

Колись 25 грудня святкували день Непереможного Сонця. Тоді ще панувало язичництво. З історії знаємо, що дуже важко відбувався перехід до християнства, адже багато людей противилося новій вірі. Саме тому римський імператор Авреліан у 274 р. вирішив змінити свято. Людям стало значно легше. Адже так як «народжувалося» Сонце, тобто перехід через зимову точку сонцестояння, так став народжуватися Син Людський для кожного. Навіть св. Іван Золотоустий сказав про 25 грудня «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця…», а св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».

А о третій годині відбулася зустріч дітей та молоді, які зібралися для того, щоб поділитися облатками та побажаннями. Також відбувся конкурс на знання різдвяних пісень між хлопцями та дівчатами.

26 грудня було свято Степана. Люди знову збирались на молитву для того, щоб подякувати Богові та такі чудові дні. Прославляли народження Спасителя колядками.

Та на цьому цикл свят не завершується. Усе лише починається.

Під час святкування кожен з нас, напевно, змінився. Точно в кращу сторону, бо Різдво – це лише позитивні зміни в нашому житті. Сподіваємося, що Бог завжди перебуватиме в наших серцях.

Христос народився!

Оксана Гірчак