З 2 по 4 січня у Брюховичах відбулися реколекції для міністрантів, які провадив о. Петро Дохтих, префект ВДС. З нашої Червоноградської Римсько-Католицької парафії Зіслання Святого Духа, на цю зустріч поїхало троє міністрантів: Роман Скрипка, Андрій Магера і я – Богдан Лобас. Коли ми приїхали до семінарії перше, що нас вразило це кількість учасників, на той момент вже було 130 чоловік. Кожен день в нас була Свята Меса, конференції, які провадив о. Петро, співи та смачні сніданки, обіди і вечері. Третє січня – це був особливий день,

так як до нас, на Святу Євхаристію, приїхав Архиєпископ Мечислав Мокшицький і розповів нам дуже цікаву історію: «Одного разу, високо в горах росло собі три дереця. Якось вони завели мову про майбутнє. Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб  із мене зробили колиску, в якій затишно буде немовлятку». Друге деревце глянуло вниз на вузенький потічок і сказало: «Хотілося б, щоб із мене зробили великий корабель. Я б розвозило корисні вантажі до найвіддаленіших закутків світу». Третє деревце сказало: «А я не хочу, щоб із мене щось робили. Просто мрію залишатися тут, рости все вгору та вгору, щоб і люди не забували здіймати очі до небес і думати про Бога, Який їх любить». Минали роки, деревця повиростали і одного дня у пошуках матеріалу в гори прийшли лісоруби. Рубаючи перше дерево, один із них сказав: «Оце піде на ясла». Дерево затремтіло, бо воно не бажало перетворитися на якесь корито для худоби. Але лісоруби таки зробили з нього ясла та продали їх власникові заїзду в невеличкому містечку Вифлеєм. І коли народився Цар світу, Він спочив у тих яслах. І раптом перше дерево зрозуміло, що леліє найбільший скарб. Поваливши друге дерево, лісоруби сказали: «Зробимо з нього риболовецького човна». Сказано – зроблено, а човна того купив чоловік на ім’я Симон Петро. І коли Цареві світу треба було звернутися до натовпу, що напирав зусібіч, Він ступив у те суденце, щоб усім проголосити Благу Вість. У ту мить друге дерево зрозуміло, що тримає найцінніший вантаж - Царя Неба і землі. Тоді лісоруби підійшли до третього дерева і сказали: «Римляни зараз платять добрі гроші за дерев’яні колоди для хрестів. Зрубаймо це дерево на такі колоди». Дерево так сильно обурилося, що аж почало роняти додолу листя; та його все одно зрубали і розпиляли на колоди. Одного п’ятничного ранку третє дерево зжахнулося від того, що зроблений із нього хрест узяли з купи і завдали на плечі чоловікові. Дерево здригалося, коли руки воїна цвяхами прибивали до нього руки того чоловіка. Дерево нестямилося від сорому й приниження. Але вранці, в неділю, коли зійшло сонце, земля під деревом затремтіла від радості. Дерево знало, що на хресті, який з нього зробили, було розіп’ято Царя світу, але зараз Господня любов усе змінила. Хрест, виготовлений із третього дерева, все ще височить і нагадує людям, щоб вони здіймали очі догори і думали про Бога на небесах, Який любить їх». І завершуючи цю історію Отець-Єпископ сказав, що так є і в нашому житті, ми хочемо іти однією дорогою, а Бог запровадить нас іншою, кращою.

Нам дуже сподобалися ці реколекції.

Богдан Лобас