Наша паломницька подорож до Матері Божої Більшовецької розпочалася, 6 липня, Святою Месою у храмі св. Антонія, у Львові. Самих відважних паломників з Червонограда привіз о. Микола, нас було 6. Все починалося чудово: гарна погода, добрий настрій, повні сил та енергії, але пройшовши перші 5 км ми зрозуміли, що не все так легко як здавалося. Починали боліти ноги, появлятися перші мозолі, сонце обпікало наші обличчя і десь зникали наші сили. Але чудовий спів і молитва, а також думка про наміри з якими йдемо, додавали нам сил.
Велика радість нас огортала, коли ми побачили знак “ Бібрка” - місце першого нашого нічлігу. Хто сміявся, хто плакав, але всі тішилися, що перший день, 30 км за нами. Ввечері навіть ще й танцювали.
Набравшись сил, о 7 ранку, ми розпочали наш другий день Святою Месою, а потім - замотуванням мозолів, розтиранням колін і смаруванням сонячних опіків. Виглядало то все трагічно і кожен задумувався чи ми зможемо, чи подолаємо цей не легкий шлях, але з Божою допомогою ми дійшли і до Перемишлян, то була наша друга ночівля.
Трішки відпочивши втома десь зникла, деякі навіть мали сили грати у футбол. А ввечері була спільна адорація, де ми прославляли Бога у своїх молитвах. Половина шляху ми пройшли і кожен з нас був впевнений, що дійде до кінця.
Третій день розпочався, о 7 годині ранку, підкріпившись та підлатавши свої ноги ми вирушили далі. Цього дня Свята Меса була у Липівці, де традиційно був дуже смачний і багатий обід. А пунктом призначення був Рогатин. В цей день ми подолали 32 км. Був і дощ, і вітер, і сонце, але ми не здавалися, а йшли.
Надійшов останній день, перед нами 33 км, де був один з найващих днів, бо майже цілий день лив дощ. Двоє наших паломників, не дійшли, мокрі та розклеєні поїхали до Більшівців, а решта відважно підтримуючи один одного йшли далі. Дощ нас мочив, сонце сушило, але це нам не заважало йти до мети. Здавалося, що сили нас зовсім покидали, ноги відмовляли в послуху, але кожен крок нас зближував до Марії.
Лишилося 3 км, ніби так мало, а одночасно багато. Коли думали, що вже все... не дійдемо, впадемо, тоді на горизонті появився наш о. Микола. Побачивши його ми забули про біль, втому і аж побігли. Отець своєю посмішкою, радістю підняв усім настрій і відновились сили.
Ці останні кілометри були радісні і ми з останніх сил добігли до Матері Божої з піснею та танцем.
Дійшовши до святині ми впали на коліна і дякували Діві Марії, що допомагала нам йти і віддали їй усі наші наміри.
Дякуємо Богові і усім організаторам за можливість пережити таке паломництво.
До зустрічі у наступному році.
Паломники