Католики з Червонограда влаштували марійне міні-паломництво на найвищу вершину України. Це була спільна поїздка з родинами. Свого роду подячне паломництво за повернення до Червонограду ікони Чорної Мадонни. Найстаршому паломнику 60-т років, наймолодшому тільки 3-и.

«Коли ми дізналися що у нас буде ікона Белзька то присвятили цю подію Богородиці вносячи маленьку ікону Богородиці на Говерлу щоб там доручити під її опіку наші сім’ї, парафію, місто і Україну» – розповідає настоятель червоноградської парафії Святого Духа о. Микола Леськів.

 

Михайло Мельничук: "Враження колосальні! Ми з дружиною трохи хвилювався. З нами були наші сини: 10-тирічний Данило і 3-ирічний Ілля. Переживали чи вони дадуть раду з цим сходженням. Але все обернулося добром. Погода дуже мінялася. Як в казці. Сонце різко ховалося за хмарами, зривався вітер з дощем… а потім знову раптово розпогоджувалося. Але серце співало!".

Геля Тищенко: " У мої 60-т, ну то спочатку було лячно наважитися на цей підйом. Мені дуже хотілося побувати на Говерлі. Вірила, що з нами буде Матінка Божа.  Коли ми піднімалися, то часто аж перехоплювало дух. На мій вік такий маршрут, ще й вперше... було важкувато. Але станеш... подивишся навколо... на цю красу... і ставало легше. Ніби вже сил немає. Все. А ще йти і йти. А піднімеш голову до гори і там так гарно-гарно. Втома відступала і десь з’являлися сили. На самій вершині ми молилися і після цього, важко повірити, але відчувала себе ніби молодшою. Бігла із схилу як молода (сміється). Краса гір – це однозначно доказ існування Бога".

о. Микола Леськів: "Таким чином подорож в гори поєднала бажання відпочити і прославити Бога. Я боявся за погоду. Синоптики обіцяли дощ, але ми вирішили не відміняти наш задум. І те, що того дня зрештою розпогодилося – це був знак Божої турботи і провидіння. Промовистими були і краєвиди, які то ховалися в хмарах, то виринали з-за них.

Мабуть щось схоже переживав Ілля, який мав досвід Бога на горі. Може подібний подив у серці переживали апостоли, коли ходили з Ісусом на гору Фавор. Такі думки теж були. І це додавало миру в серці" – посміхається о. Микола

За матеріалами: http://www.rkc.lviv.ua