о. Микола Леськів
настоятель з 07. 09. 2009

«Ті, що звірились на Господа, зрозуміють правду, і вірні в любові перебуватимуть при Ньому…» (Муд. 3, 9а)
Отець Микола Леськів народився в с. Косів на Тернопільщині 05 березня 1979 року. Після закінчення школи в 1996 році розпочав навчання в Вищій Духовній Семінарії у Львові (Брюховичах). У червні 2003 року отримав священичі свячення з рук Львівського Митрополита Мар’яна Кардинала Яворського, а в липні того ж року був призначений вікарієм у парафії Зіслання Святого Духа в Червонограді. В вересні 2006 року після утворення самодільного приходу Успіння Пресвятої Діви Марії у Великих Мостах о. Микола був призначений адміністратором цього храму. В лютому 2008 року архієпископ-коадютор Мечислав Мокшицький призначає отця адміністратором в парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі на Поділлі. Там о. Микола працював разом з невтомним душпастирем о. Людвіком Рутиною. З 7 вересня 2009 року рішенням Львівського Митрополита Архієпископа Мечислава Мокшицького о. Миколу призначено адміністратором парафії Зіслання Святого Духа в Червонограді, де і працює до сьогодні.

о. Роман Теслюк
настоятель (09. 2008 - 07. 09. 2009)

Отець Роман Теслюк народився у Львові 31 березня 1971 року. Після закінчення школи навчався в Львівській Політехніці на електрофізичному факультеті. У 1995 році розпочав навчання в Замойсько-Любачівській семінарії,  де навчання проходило в Люблінському Католицькому Університеті (Польща). Там закінчив факультет філософії, а навчання теології продовжив на теологічному факультеті у Вроцлаві.

16 червня 2001 року отримав пресвітерські свячення з рук Львівського Митрополита Мар’яна Кардинала Яворського. Після свячень був направлений для душпастирської праці в парафії св. Станіслава Костки в Колодіївці на Тернопільщині. У 2006 році працював вікарієм в Чернівцях на Буковині, а в серпні 2008 році отримав призначення на настоятеля в парафії Зіслання Святого Духа в Червонограді. З вересня 2009 року виконує обов’язки настоятеля в Добромилі на Самбірщині.

 

о. Олег Саламон
настоятель (09. 1999 - 2008)

"На Господа здай свою дорогу, на Нього поклади надію і Він сам буде діяти" (Пс. 37, 5)
о. Олег Саламон народився 3 листопада 1971 року в м. Городку, що на Хмельниччині. Після закінчення 8 - річної школи, поступив у Електро-механічний технікум у Хмельницькому. З 1990 року по 1992 проходив службу в армії. Пізніше навчався в Замойсько-Любачовській Семінарії та в Люблінському Католицькому Університеті. На священиче покликання о. Олега в особливий спосіб вплинули його духовні наставники та вихователі о. д-р Генріх Мосінг (о. Павло) та о. Владислав Ванаґс - парох Городоцької парафії.
З 1998 по 1999 працював вікарієм у Чернівецькій Парафії Святих Петра і Павла. У 1999 році Львівський Митрополит Архієпископ Мар’ян Яворський призначив о. Олега настоятелем Червоноградської Парафії Зіслання Святого Духа. В 2000 р. розпочав навчання в Інституті Біблійних Наук при Люблінському Католицькому Університеті. В цьому ж році почав викладати в Львівській Духовній Семінарії. З 2002 по 2008 р. виконував обов’язки віце-декана Жовківського Деканату.
У вересні 2008 по вересень 2013 року виконував обов?язки ректора Вищої Духовної Семінарії святого Йосифа у Львові-Брюховичах. З 1 вересня 2013 р. є призначений настоятелем парафії св. Архангела Михаїла в Малехові.

о. Микола Леськів
вікарій (07. 2003 - 01. 09. 2006)

 

о. Христофор Васько
вікарій (2002 - 2003)

"Дякую за все - не належиться мені нічого"
Отець Христофор Васько народився 10 квітня 1972 року в Тегобоже біля Нового Сонча (Польща). У 1992 році вступив до Вищої Духовної Семінарії в Тарнові. Після закінчення навчання був рукопокладений на священика в 1998 році і того ж року в серпні отримав призначення до душпастирської праці в Ушеві, де працював три роки. З 2001 по 2002 рік працював вікарієм в парафії Пресвятої Трійці в Мельці. У вересня 2002 приїхав до праці в Україну і отримав призначення на вікарія до Червонограда. З 15 липня 2003 по 2008 рік був настоятелем в Микулинцях біля Тернополя і після цього повернувся на Батьківщину до своєї Тарновської дієцезії, зараз працює в парафії Матері Божої Ангельської в Дембиці (Польща).

о. Леон Саламон
вікарій (2001 -2002)

 

о. Мар’ян Фромельц
настоятель (1994 - 1999)

Народився в 20 лютого 1934 року в Польщі. Помер 3 лютого 2001 року.

о. Василь Павелко
доїзджав із Жовкви з душпастирською послугою (березня 1991 - 1994)

Отець Василій Павелко народився 31 березня 1958 року в м. Львів. З 1982 по 1987 навчався у Вищій Метрополичій Духовній Семінарії в м. Рига (Латвія).

31 травня 1987 був висвячений на священика в катедрі св. Якова м. Рига. Святителем був єпископ Яніс Цакулс. До 1989 року працював в парафіях Латвії: Ліксна, Краслава, Аулея.

12 листопада 1989 року повернувся в Україну, де приступив до обов’язків пароха в Жовкві. Через деякий час продовжив своє служіння у м. Яворів, пізніше у Раві – Руській. З березня 1991 року почав відправляти літургії в каплиці Благовіщення Діви Марії в с. Межиріччя (Пархач), де збиралися римо-католики з м. Червонограда (Кристинополя). Пізніше працював у Потеличі, Великих Мостах, Низах (Прусинів), Старій Скваряві і Куликові.

У 1997 року був призначений архієпископом Мар’яном Яворським віце-канцлером управління РКЦ у Львівській архідієцезії.

З 2001 року викладає риторику у Львській духовній семенарії.

1 серпня 2010 року його призначено парохом парафії Христа-Царя в м. Івано – Франківськ (Станіславів) і Лисец, де працює й сьогодні.

єпископ Рафал Керницький OFM Con
духовно опікувався Католиками Червонограда в радянські часи,
в квартирах відправляв св. Месу і уділяв таїнств Церкви до 1991 року

Отець Рафал Керницький народився 3 травня 1912 р. в невеликому містечку Кулачківці,  Коломийського повіту, Станіславського воєводства. Під час хрещення отримав ім’я Владислав. До Ордену Францисканців вступив у 1930 р. і розпочав новіціат в Лагевніках біля Лодзі, отримуючи  у Ордені ім’я – Рафал. Склавши перші обіти, розпочав філософсько-теологічне навчання у францисканській семінарії у Кракові і Львові, а також в Університеті ім. Яна Казимира у Львові, де в 1939 р. здобув ступінь магістра моральної теології. 25 червня 1939 р. він приймає Таїнство Священства.

Одночасно з початком ІІ Світової війни, розпочався новий, дуже довгий період в житті о. Рафала, переповнений труднощами, які вимагали від нього великого духовного гарту і навіть героїзму. Три роки він виконував функції вихователя і викладача в духовній семінарії Ордену у Львові. Одночасно таємно сповідав у лікарнях, куди духовенству вхід був суворо заборонений. В 1941 р. радянська влада його заарештувала і ув’язнила у тюрмі, яку називали «Бригідками», звідки він втікає під час пожежі.

З жовтня 1939 р. він належав до воєнної конспірації, був капеланом львівської Армії Крайової, носячи псевдонім «Дзюньо», а згодом був скарбником і шефом відділу V Команди Округу Львів. 31 липня 1944 р. його  разом з офіцерами АК заарештувала радянська влада і вивезли спочатку до табору у Харкові, а потім до табору інтернованих в Рязані. В 1947 р. він перебував ще в таборах в Череповці і Дрязовці. Всюди, зокрема в Рязані, де було близько 3 тисячі офіцерів і солдатів, він провадив підпільну душпастирську діяльність: відправляв Службу Божу, уділяв Таїнства, організував Розарієве Братство, проводив релігійне навчання, а своєю глибокою вірою підносив дух у колег і відроджував у них втрачену надію.

У квітні 1948 р. він повернувся до Львова і відразу ж пішов у робочому вбранні до Катедри. Так про це сам згадував: «Коли я прийшов до Катедри, один з двох священиків сказав: вдягай сутанну і йди сповідати! І так почалося!» Відтоді до кінця життя, тобто впродовж сорока семи років, повних невтомної праці, відречень і різноманітного шикання зі сторони радянської влади, Катедра стала для нього найважливішим місцем, справжнім домом, тому що тут він проводив весь свій час, а маленька кімнатка поряд з захристією була для нього місцем відпочинку після цілого дня праці, Катедру залишав лише тоді, коли виїжджав до хворих. В 1949 р. перейняв у Катедрі обов’язки настоятеля. Після десяти років він отримав знову болючий удар, коли радянська влада заборонила йому виконувати душпастирські функції (1958-1965). Працював тоді сторожем у Стрийському Парку, потім вантажником, врешті сторожем в туберкульозному диспансері Львова. Не менш однак, у конспірації, він і надалі апостолував у Львівській архідієцезії. У 1968 р. через допомогу надану священику з Польщі, йому знову заборонили проводити явну душпастирську діяльність, але завдяки старанням багатьох людей, через місяць йому це право повернули.

Спочатку йому допомагали інші священики, але вичерпані і хворі після перебування в радянських таборах, вони швидко відходили до вічності. О. Рафал організовував для них маніфестаційні похорони на львівських кладовищах. Незабаром він залишився сам. Саме тоді його намовляли виїхати до Польщі, але він не залишив Катедри. Навпаки, в невимовно важких умовах, він провів коштовне відновлення і консервацію катедральної святині.

Отцю Рафалу була притаманна величезна працьовитість. Він проходив через важкі хвороби, але на всі недомагання у нього були лишень одні ліки – праця в Катедрі. Навіть, коли його забрала «швидка», відразу ж після отримання першої допомоги, повертався до своєї святині. Він ніколи не скаржився на власне страждання, не показував втоми чи знеохочення. І завжди мав час для інших людей.

Роздавати Боже Милосердя у конфесіоналі було пристрастю його життя. Щоденно проводив у ньому по кілька годин, а в період Адвенту і Великого Посту по кільканадцять, бо на сповідь з’їжджалися вірні з усієї України.

Душпатирство хворих – це найбільш характеристична риса духовного служіння о. Рафала. В цьому він відзначався самаританським харизматом. Під час радянської окупації Львова, незважаючи на заборону влади, він відвідував лікарні і домовляючись з лікарями і медсестрами, як «професор-спеціаліст», уділяв Таїнства хворим. В пізніші роки, він ніколи не відмовив у виїзді до хворих не лише у Львові, але також у місцевостях на відстані навіть 250 км від міста. Варто додати, що ще у 80-х роках він уділив Таїнств впродовж року понад 1500 хворим.

Політичний перелом, який відбувся на початку 90-х років і пом’якшення державної політики в релігійній галузі вчинили, що Папа Йоан Павло ІІ міг відновити церковну ієрархію на Україні. 16 січня 1991 р. о. Рафал Керницький став єпископом-помічником львівської Архідієцезії. Єпископські свячення він отримав 2 березня 1991 р. у львівській Катедрі. Головним консекратором був перший після ІІ Світової війни Львівський Митрополит Кардинал Мар’ян Яворський. Ця історична урочистість зібрала 150 священиків з Польщі, України і Риму, а також 8 тис. вірних з усієї України і з Польщі.

Ставши єпископом, він вів такий самий спосіб життя, сповідаючи довгими годинами, проголошуючи проповіді, уділяючи Таїнства хворим. До щоденних обов’язків долучились обов’язки єпископа, а було їх достатньо. Нова влада віддавала храми, які довгі десятки років служили між іншим за склади, спортивні зали, музеї релігії і атеїзму. Знищені і спустошені, спрофановані і пограбовані, знову ставали Домом Бога, завдяки його єпископському служінню. Кожна віддана святиня був для нього радістю і черговою іскрою надії, що йдуть нові часи.

Надія і радість, які ціле життя супроводжували о. Рафала, дозволили йому в годину милосердя, 23 листопада 1995 р. завершити земне життя. Після років важкої і жертовної праці, хворий і страждаючий, але не залишаючи своїх вірних, він відходить до Бога, який покликав Його до монашого та священичого життя, а в цей момент покликав його до вічності.

У його похороні  брали участь кільканадцять архиєпископів і єпископів, понад 200 священиків латинського і греко-католицього обряду, а також величезна маса вірних з України, Польщі, Росії, і навіть з далекого Сибіру. Кардинал Мар’ян Яворський, сказав: «Отче єпископе! Сьогодні твою труну оточують архиєпископи, єпископи, представники твого Ордену, представники східних Церков, багато священиків, сестри-монахині і незліченний натовп вірних. Ось як Господь Бог винагородив Тобі за твою працю».

Похорон став великою маніфестацією віри і підтвердженням слів, які під час урочистості 80-ліття народження о. Рафала, 25 квітня 1992 р., промовив єпископ Маркіян Трофимяк: «Ти став легендою і знаком. Твоє ім’я знає вся Україна, степовий Казахстан і безмежний Сибір». Великі заслуги о. Рафала для Церкви підкреслив Святіший Отець Йоан Павло ІІ, коли написав після його смерті: «Відійшов до Господа по заслужену нагороду великий священик, ревний єпископ, вірний свідок Наставника Ісуса Христа і безстрашний захисник віри. Єпископ Рафал любив Церкву, якій присвятив все своє життя, всі сили і здібності. Для неї він терпів довгі роки переслідування, страждання, сибірські табори, тюремні камери і нелюдське приниження. Він залишиться в живій пам’яті і в серцях Божого люду Львова як добрий батько, повний францисканської простоти і покірний слуга, який до кінця був вірний, забезпечуючи неперервність Церкви в тих важких і позначених мучеництвом часах. За це героїчне свідоцтво складаю йому від імені Церкви подяку, яка плине з глибини серця».

Фрагмент пастирського послання Архієпископа Мечислава Мокшицького з нагоди 15. річниці смерті с.п. Отця Єпископа Рафала Керницького

о. Юрій Бєлєцкі (о. Jerzy Bielecki) OFM

був настоятелем парафії до 1951 року

Отець Юрій (Степан) Бєлєцкі народився 26 квітня 1911 року в Щебрешині біля Замостя (Польща) в сім’ї Леоніда і Юлії. В 1930 році маючи 19 років був прийнятий в монастир бернардинів у Львові де навчався на Університеті Яна Казимира. У 1940 році отримав священичі свячення. Працював в різних бернардинських монастирях. Найтяжчий час душпастирської праці, це воєнний та післявоєнний період, де отець Юрій душпастирював у бернардинському монастирі в Кристинополі (Червонограді) до 1951 року. В томуж році монастир і парафія були зліквідовані, а отець Бєлєцкі виїхав до центральної Польщі. Душпастирював у монастирі в Варті біля Лодзі, пізніше протягом 20 років був капеланом в монастирі сестер Бернардинок в Ловичу де в 1981 році відсвяткував ювілей п’ятидесятиріччя монашого життя. Два останні роки життя провів у бернардинському монастирі в Тарнові. Місце його праці це: вівтар, амвон та конфесіонал. За характером був людиною дуже веселою одночасно здисциплінованою, ретельною, працьовитою і дуже, дуже релігійною.

Перебуваючи в Тарнові захворів і помер 7 квітня 1986 року де похований в гробниці отців бернардинів на старому кладовищі. Похорон відбувся 10 квітня 1986 року, в якому взяло участь багато священиків дієцезіальних та ченців. В похоронній проповіді Отець Провінціял підсумував життя отця Бєлєцкого словами: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру». (Євр 13, 7)

Ojciec Jerzy (Stefan) Bielecki ur. 26.04.1911 w Szczebrzeszynie. Rodzice: Leonard i Julia Wasynkiewicz. Do zakonu zosta? przyj?ty w 1930 r. maj?c 19 lat. Studia Seminaryjne uko?czy? we Lwowie i ?wi?cenia kap?a?skie otrzyma? w 1940 r. Pracowa? w r??nych franciszka?skich klasztorach. Najtrudniejszy i najci??szy okres pracy duszpasterskiej prze?y? w latach wojennych i po wojennych do 1951 r. b?d?c duszpasterzem w Krystynopolu. W tym roku zosta? zlikwidowany ko?ci?? i klasztor, a o. Jerzy powr?ci? do centralnej Polski. Jako duszpasterz pracowa? w Warcie, potem przez 20 lat by? kapelanem u si?str Bernardynek w ?owiczu, a dwa ostatnie lata przebywa? w Tarnowie. Miejsce jego pracy to: o?tarz, ambona , konfesjona?. Z usposobienia by? cz?owiekiem bardzo weso?ym, ale r?wnocze?nie zdyscyplinowanym, dok?adnym, pracowitym i bardzo, bardzo religijnym. Przebywaj?c w Tarnowie zachorowa? na p?uca. Choroba nie ust?pi?a i zmar? 07. 04. 1986 r. w Tarnowie. Zosta? pochowany w grobowcu klasztornym na Starym Cmentarzu. Pogrzeb odby? si? 10.04. 1986 r. w kt?rym uczestniczy?o bardzo wielu kap?an?w zakonnych i diecezjalnych. Przem?wienie pogrzebowe wyg?osi? ojciec Prowincja?, kt?ry ?ycie zmar?ego stre?ci? w s?owach: "Pami?tajcie o swych prze?o?onych, kt?rzy g?osili wam S?owo Bo?e. A maj?c w pami?ci koniec ich ?ycia, na?ladujcie ich wiar?". (Hebr.13, 7)

о. Андрій Смолень OFM
настоятель парафії в Кристинополі у 1939 році
Прихожан в тому часі було дві з половиною тисячі

о. Альберт Мруз OFM
настоятель парафії в Кристинополі у 1936 році

 

о. Єремій Бохенек OFM
настоятель парафії в Кристинополі у 1929 році

 

о. Франциск Вожний OFM
душпастир в Кристинополі у 1912 - 1913 році

 

о. Дионізій Любовецький OFM
опікувався майже двома тисячами вірних у 1903 році

 

о. Кресцент Єзьорський OFM
у 1885 обслуговував більше тисячі парафіян

 

ОТЦІ БЕРНАРДИНИ (ORDO FRATRUM MINORUM)
опікувались парафією з 1695 по 1951 рік