Проповідь Митрополита Мечислава Мокшицького з нагоди 325-ліття католицької парафії в Червонограді

Деталі
Опубліковано: П'ятниця, 05 червня 2020, 13:55

Всечесні Отці та богопосвячені Особи!

Шановний Пане Голово міста Червонограда!

Улюблені в Христі Брати і Сестри!

Ми, зібрані в цьому парафіяльному Вечірнику, в складному часі епідемії, можливо дещо налякані і стурбовані і стурбовані з приводу нашого майбутнього, трохи нагадуємо Апостолів. Вони після Вознесіння Господа також переживали страх та тривогу. Тоді причиною не була епідемія, але відхід Господа та очікування на сповнення Його обітниці Зіслання Святого Духа. Їхні страхи та тривога розвіялися в День П’ятидесятниці.

Святий Дух наповнив їх відвагою і надією. Відвагою проголошенні Доброї Новини про спасіння, як це ми чули в першому читанні, слухаючи першого повчання св. Апостола Петра, та надією на те, що вірність у цьому проголошенні, навіть якщо надійдуть переслідування, стане причиною їхнього спасіння.

Сьогодні беремо участь не лише в цьому святі, але і в реальній зустрічі зі Святим Духом, Духом мудрості, розуму, ради, мужності, вміння, побожності та страху Божого.

Саме в такому складному часі доводиться нам святкувати 325-ту річницю існування цієї парафії. Спільноти яка була, є і буде основною формою релігійності віруючих людей, які шукають і відкривають справжнє обличчя Бога. Парафіяльна спільнота – це основна клітина організації релігійного культу, навчання істин віри та моральних норм, які виникають з Божого Об’явлення, записаного на сторінках Святого Письма, щоб ми саме на них будували своє особисте духовне життя.

Ми дякуємо за ці 325 років історії, в якій записані радість і терпіння віруючих людей: вивищення Ісуса Христа в освяченні першої святині та приниження Христа у профанації першого храму. Сьогодні маємо новий храм і це він є пам’яткою давніх часів, і свідком сучасності, яка також не завжди є радісною.

Улюблені Брати і Сестри!

Стара, східна легенда розповідає таку історію. Одного дня селянин орав поле. І раптом натрапив в землі на металеве коло, до якого був прикріплений якийсь тягар. Він прив’язав до кола шнур, запряг вола і витягнув з землі бронзовий дзвін. Селянин добув дзвін надзвичайно легко, був він тяжчий і більший ніж інші дзвони. Люди прибігли і дивувалися. Ніхто не міг пояснити, звідки він тут міг взятися. І вважали, що це було чудо. Принесли інструменти і зробили для цього дзвону дерев’яну дзвіницю. Дванадцять разів на рік, кожного великого свята, дзвін дзвонив.

Його чули у всіх селах на відстані кількох кілометрів. Якщо хтось чув цей дзвін, тоді ставав кращою людиною. Якщо хтось мав клопоти, то відразу забував про них. Якщо хтось був сам, тоді уже не відчував своєї самотності. Хворим цей звук полегшував страждання, а сумні ставали відважними. Бідні почувалися багатими, а багаті згадували про бідних і допомагали їм. Такою була сила цього дзвону.

Великий і грізний цар, володар цієї країни, почув про дзвін. Він сказав: цей дзвін не для селян. Я заберу його собі. Взяв зі собою вояків і вони поклали цей дзвін на віз. Але воли не могли навіть зрушити з місця. Цар наказав запрягти більше волів, але і це не допомогло. Він розлютився і наказав розбити дзвін на тисячу шматків. Якщо цей дзвін не хоче дзвонити для царя, то вже більше ніхто не почує його дзвону. Уламки розбитого дзвону вкрили все поле. А великий і грізний цар зі своїми людьми від’їхав.

Наступного ранку селянин вийшов в поле. Він хотів заорати частинки дзвону в землю, з якої його добув. Селянин думав, що знайде тисячі уламків розбитого дзвону. Але що знайшов? Поле було засіяне тисячами маленьких дзвоників, ідеально схожих на себе. Він почав їх збирати і роздавати людям у своєму селі і в сусідніх місцевостях. Оце була велика радість для людей. Кожен мав такий самий дар. Вони були радісні і задоволені.

Таким дзвоном, який появився на нашій землі, був Ісус Христос. Це Він проголошував Боже Царство. Він нам говорив, що є інший світ, світ любові до Бога і ближнього. Ті, що Його слухали, хто Йому повірив, ставали іншими, кращими людьми. Вони знаходили радість і сенс життя. Дуже багато людей тішилися Його присутністю, бо Він помічав і шанував кожну людину. Свої слова Він підтверджував багатьма знаками і слава про Нього розходилася по всій околиці. Він плакав з тими, що страждають і радів зі щасливими. Він прощав гріхи, підтримував у розпачу, лікував рани і повертав здоров’я. Він також став Відкупителем, який віддав своє життя, щоб відкупити людські гріхи.

Але не всім це подобалося, тому постановили Його вбити. Вони думали: якщо закриють Йому вуста і поховають в гробі, тоді пам’ять про Нього розвіється назавжди. Однак Його смерть не була кінцем, а стала початком нового світу – світу віри, надії і любові. Його воскресіння і вознесіння на небо відкрило нову дорогу. Її сенсом і справжнім виявом стало Зішестя Святого Духа, який наповнив Апостолів відвагою і ревністю в проголошенні Божого Царства. Про це ми чули в першому читанні з Діянь Апостолів.

Зішестя Святого Духа відкрило спільноту Церкви спершу для тих, хто прибув до Єрусалима, а потім для всього людства, яке почуло правду про спасіння.

Сьогодні ми можемо з усією відвагою сказати, що частиною цього людства є також ми – люди віри, що йдемо дорогою Божих заповідей і живемо згідно з вказівками Євангелія.

Сьогодні як спільнота Церкви ми не можемо зупинитися і сказати собі: ми вже все знаємо і все досягли. Ми мусимо бути людьми П’ятидесятниці, тобто ми маємо бути світлом для світу і сіллю для землі. Тому потрібно, щоб у цьому Вечірнику Зіслання Святого Духа, ми поставили собі запитання – чи не забули ми про того Святого Духа, якого отримали у таїнстві святого Хрещення чи під час Миропомазання? Чи не вигорів в нас ентузіазм, чи не охолола наша віра? Чи той дзвін нашої віри має серце, чи він взагалі звучить в нашому домі, в нашому середовищі?

Ці запитання дуже важливі, бо дзвін без серця – глухий, як і віра без учинків – мертва. Дуже важливо не піддаватися паніці перед важливими життєвими рішеннями і подіями, а довіритися Богові і звернути всі свої думки до Нього. Щоби пам’ятати про молитву до Святого Духа, яка зміцнює нас і скеровує наші думки і вчинки і в потрібному, і найкращому для нас напрямі. А якщо ми не молимося, щоби Святий Дух був у нас, тоді не дивуймося, що ми не бачимо Його присутності і дії.

Дзвін мусить мати серце, щоби дзвонити. Людина має мати дух, щоб жити повнотою життя. Тому сьогодні, і завжди, молімося разом зі св. Йоаном Павлом ІІ, повторюючи слова його молитви: „Нехай зійде Дух Твій і відновить обличчя землі. Цієї землі”.

Улюблені брати і сестри!

Щоби виконалися слова Святого Папи, потрібно, щоби ми постійно відчували відповідальність за Дари Святого Духа. Щоби світ побачив наші добрі діла і прославляв Бога. Щоби Боже Слово не було тільки на сторінках Біблії, але щоби жило в нашій щоденності і було дороговказом у хвилини радості і щастя, але також тоді,  коли ми сумніваємося, сумуємо і страждаємо.

Тому сьогодні, цього урочистого дня, повторюю слова Папи Бенедикта XVI (шістнадцятого) і даю їх тобі, як послання на майбутнє. Я переконаний, що вони нам дуже потрібні, щоби дзвін нашої віри не був глухий. Візьміть до серця навчання Бенедикта XVI (шістнадцятого), який говорив:

Прошу вас, щоби з землі ви вдивлялися в небо – в Того, за ким вже дві тисячі років йдуть чергові покоління, що живуть на землі, і знаходять в Ньому остаточний сенс свого існування;

Прошу вас, щоби зміцнені вірою в Бога, ви долучалися до зміцнення Його Царства на землі – Царства добра, справедливості, солідарності і милосердя;

Прошу вас, щоб ви були відважними свідками Євангелія в сучасному світі і несли надію вбогим, стражденним, покинутим, тим, що у відчаї, а також спраглим свободи, правди і миру;

Прошу вас, щоб ви чинили добро ближньому, дбали про спільне добро, і свідчили цим про любов;

Прошу вас врешті, щоб скарбом віри ви ділилися з іншими;

Прошу вас: будьте міцні у вірі! Будьте міцні в надії! Будьте міцні в любові!”

Нехай утверджує вас у цьому бл. Яків Стрепа, покровитель нашої Архідієцезії, якого ми вітаємо в цьому новому релікварії у вигляді митри єпископа. Форма цього релікварію не випадкова. Адже після смерті цього святого саме його митру заносили до хворих і ті отримували зцілення.

Тому нехай бл. Яків збирає навколо себе хворих і страждаючих, тих які шукають правди та мудрості. Притуляйте до нього ваші голови, як робили це колись віруючі люди і отримуйте за його заступництвом потрібні вам дари і благодаті, щоб ви були людьми щасливими не в матеріальні блага, але в Божу благодать у вас, яка дає надію і веде у вічне життя.

Амінь.