ВИТОКИ ТА ДОБА ПОТОЦЬКИХ (1695–1951)
Місто Кристинопіль постало на землях села Новий Двір. Згадка про цей хутір вперше з’являється на початку ХVII ст. в монастирських книгах католицького ордену Братів Менших Бернардинів із Сокаля, які на той час опікувалися римсько-католицькою громадою в Новому Дворі. Засновник міста Фелікс Казимир Потоцький у 1692 році виклопотав для Кристинополя Магдебурзьке право.
У Кристинополі проживало чотири покоління Потоцьких.
ФЕЛІКС КАЗИМИР ПОТОЦЬКИЙ (1630–1702)
У 1692 році він засновує місто Кристинопіль, а у 1695 році для римсько-католицької парафії будує дерев’яний костел Зіслання Святого Духа з мурованими підземними криптами, які призначалися для поховання родини Потоцьких. Невдовзі пожежа знищила дерев’яний храм, тому з 1701 року він розпочинає будівництво мурованого костелу. Проте за рік засновник помирає, і справу продовжує його син Йосиф Феліціан.
ЙОСИФ ФЕЛІЦІАН ПОТОЦЬКИЙ (†1723)
У 1704 році завершує будівництво мурованого храму у стилі бароко, що мав форму хреста.
ФРАНЦИСК САЛЕЗІЙ ПОТОЦЬКИЙ (1700–1772)
1723 рік — отримує від Папи Інокентія VIII реліквії св. Клемента (реліквія є не фрагментом кістки, а цілим тілом; в даний час вона зберігається у Пшеворську (Польща), у костелі св. Варвари).
1747 рік — розпочав будівництво монастиря отців бернардинів.
1751 рік — інтер’єр храму прикрасили ікони художника Д. Бальцані.
1752 рік — до храму привезли з Рима часточку Хреста, який віднайшла в Єрусалимі св. Олена.
1755 рік — у костелі встановили орган.
1756–1759 роки — стіни храму покрили фресками відомого художника Станіслава Строїнського (зокрема, створено поліхромію на тему Воскресіння Христа та життя святого Франциска у головному нефі).
1758 рік — праворуч від головного вівтаря побудували бічну каплицю для реліквій св. Клемента. Цього ж року в костел привезли із с. Сосниця ікону Бичування Ісуса Христа, оздоблену срібними шатами та золотою короною.
1760 рік — повністю завершено відбудову та відновлення монастирського комплексу.
СТАНІСЛАВ ЩАСНИЙ ПОТОЦЬКИЙ (1751–1805)
Після трагедії з Гертрудою (Христиною) Коморовською у 1772 році та тривалих судових процесів, пов'язаних із честю його батьків, у 1781 році продає Кристинопіль.
ШЛЯХ КРІЗЬ ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ ТА ВИПРОБУВАННЯ (XVIII–XX СТ.)
Кристинопільська парафія разом з іншими парафіями Белзького деканату на початку входила до складу Холмської дієцезії, а з 1782 по 1787 рік — до Перемишльської дієцезії. Лише у 1791 році Апостольська Столиця затвердила приналежність парафії до Львівської архідієцезії.
1852 рік: - у костелі спалахнула пожежа, під час якої вогонь знищив образи Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та св. Антонія, а також були пошкоджені фрески Строїнського, які згодом відновив Станіслав Родецький.
1889 рік: - встановлено новий вівтар, прикрашений дерев’яними різьбленими фігурами: у центральній частині — статуї св. Бернарда і св. Франциска, з боків — статуї Пап Римських Григорія та Урбана (нині цей вівтар перебуває у музеї Бернардинів у Лежайську, Польща).
1927 рік: - костел відреставрували й замінили сигнатурку, про що свідчив напис на плиті біля головного входу в храм.
ДУШПАСТИРІ ПАРАФІЇ
У 1885 році - парафію, яка налічувала трохи більше тисячі вірян, обслуговував о. Кресцент Єзьорський.
У 1903 році - майже двома тисячами парафіян опікувався о. Дионізій Любовецький.
У 1912–1913 роках - тут служив о. Франциск Вожний.
До 1929 року - о. Єремій Бохенек.
До 1936 року - о. Альберт Мруз.
До 1940 року - о. Андрій Смолень.
З 1940 року - останнім настоятелем парафії став о. Юрій Бєлєцький (1911–1986).
Станом на 1936 рік до Кристинопільської парафії належало 13 сіл, зокрема Борятин, Добрячин, Клюсів, Маджарки, Новий Двір, Пархач, Сілець та Завишень.
Спогади отця Юрія Бєлєцького про Різдво 1943 року:
«Коли надійшла незабутня Вігілія Різдва, цілий храм був наповнений людьми. Щоб здолати страх усередині, люди співали незвично гучно. Отець гвардіян Патрицій Януш мав виголосити проповідь, а я мав звершувати Святу Месу. Коли я чекав у захристії, одягнений в орнат, до костелу несподівано увійшли ряди озброєних німецьких солдатів. Один з офіцерів зайшов до захристії, запитуючи, чи може підрозділ католицького німецького війська взяти участь у Пастирці. За хвилину зайшов другий німецький офіцер, представився органістом і попросив дозволу заграти улюблену німецьку колядку „Stille Nacht, heilige Nacht“ (Тиха ніч, свята ніч). Ми згодилися на це. Дивні відчуття переповнювали моє серце, коли я відправляв цю польсько-німецьку Месу Пастирів».
Протягом Другої світової війни в монастирі отців василіан діяв німецький військовий шпиталь. Через це василіани звернулися до настоятеля сусіднього римсько-католицького бернардинського монастиря о. Юрія Бєлєцького з проханням надати приміщення костелу Святого Духа для проведення греко-католицьких богослужінь. Попри тогочасні складні українсько-польські відносини, отець Бєлєцький василіанам не відмовив.
У 1951 році внаслідок обміну територіями між Радянським Союзом та Польщею місто Кристинопіль увійшло до складу УРСР та отримало нову назву — Червоноград. Костел Зіслання Святого Духа та монастир бернардинів радянська влада перетворила на склад меблів, а згодом залишила руйнуватися. У 1980-х роках завалився дах святині, вціліли лише стіни.
РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД (1951–1991)
Римсько-католицька спільнота Червонограда знайшла духовний притулок у Львові, де залишалася діючою Львівська катедра Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.
З початку січня 1945 року радянська влада змушувала духовенство виїжджати зі Львова до Польщі. Священники, які залишалися, зазнавали допитів, арештів та заслань. Через це більшість душпастирів виїхала одразу. У квітні 1946 року римсько-католицький архієпископ Євгеній Базяк був змушений переїхати зі Львова до Любачева (Польща). Таким чином, Церква на цих теренах залишилася без офіційних ієрархічних структур.
У зв’язку з переслідуваннями настоятель львівської катедри о. Казимир Дзюжинський та п’ятеро вікаріїв також виїхали. Близько 26 духовних осіб влада заарештувала за звинуваченням в «антирадянській агітації», і лише одиницям удалося уникнути ув'язнення.
У 1946 році у львівській базиліці залишилося всього двоє душпастирів: неофіційний настоятель о. Кароль Ястрембський (1882–1966) та вікарій о. Станіслав Плошинський (1914–1949). Отець Кароль запровадив у катедрі щочетвергові богослужіння до Божого Милосердя. Проповіді під час Святої Меси він не виголошував, оскільки радянська влада заборонила це робити після його відмови дозволити зйомки фільму в катедрі.
У 1948 році із заслання повернувся молодий францисканець Рафаїл Владислав Керницький (1912–1995), який служив настоятелем катедри з 1948 по 1991 рік (а у 1991 році став єпископом). З 1962 року, після закриття костелу св. Марії Магдалини, у катедрі служив також о. Зигмунд Галуневич (†1974). У 1974 році вікарієм катедри став о. Людвік Камілевський (1946–2019).
ДУШПАСТИРСЬКЕ СЛУЖІННЯ ОТЦЯ РАФАЇЛА КЕРНИЦЬКОГО OFM CONV
Отець Рафаїл Керницький опікувався молоддю, міністрантами та хорунжанками, а у 1950 році заснував при катедрі хор: спочатку чоловічий, а з 1971 року - мішаний, який очолив органіст Йосиф Новацький (1894–1990).
Протягом 1958–1965 років радянська влада забороняла о. Рафаїлу служити у храмі. Працюючи в цей період нічним сторожем у Стрийському парку, він потайки поспішав до хворих, відправляв Святу Месу та молився за померлих у приватних помешканнях. Часом він навіть ставав у чергу до сповідальниці в катедрі й вислуховував сповіді стоячи, наче звичайний мирянин.
Поруч з о. Рафаїлом завжди були вірні помічники. Сестра Єлизавета Валхновська опікувалася повсякденними справами настоятеля: купувала продукти, готувала їжу, прала церковні речі, вела канцелярію, конспіративно катехизувала дітей та молодь, випікала облатки для причастя й певний час була надзвичайним служителем таїнств.
Також отець Рафаїл призначив кількох світських жінок служительками, які могли роздавати Святе Причастя. Парафіянка катедри, лікарка пані Ямрозувна, згадує:
«Медичний персонал часто виконував роль мирян-служителів, хоча тоді ми ще не знали цього терміна. Ми носили Гостії в невеличких, спеціально пристосованих футлярах. Іноді дехто з нас чекав у захристії. Після Святої Меси, коли священник виносив накриту вельоном чашу, на ній лежало кілька таких футлярів, які він притримував вільною рукою, щоб вони не впали. У той період, коли йому було заборонено відправляти Месу, ми діяли інакше. Отець Рафаїл ставав навколішки біля балясин в каплиці святого Юди Тадея й чекав на тих, хто хотів сповідатися. Я приходила раніше й теж ставала навколішки поруч. Отець Рафаїл спершу йшов до каплиці Пресвятих Дарів, клав Гостії у футляр, приносив їх до місця молитви й передавав мені, а я потім повертала йому порожні футляри».
Львівська катедра була відчинена щодня з 06:00 до 20:00. За часів Хрущова, Брежнєва та Андропова панував суворий контроль робочого часу - кожен мав перебувати на своєму робочому чи навчальному місці. Оскільки люди поспішали, Святе Причастя часто уділяли окремо, без звершення Меси.
Відвідування хворих - найчастіше відбувалося в перші п’ятниці місяця не лише у Львові, а й за його межами. На Сокальщині священники найчастіше приїздили до Великих Мостів. З міркувань конспірації місце зустрічі щоразу змінювали, а хворі таємно збиралися групами в заздалегідь узгоджених домівках.
Похоронні процесії - максимально скорочували. Тіло померлого не вносили до храму (оскільки діючих костелів в окрузі не було), а священник відправляв молебень безпосередньо на цвинтарі. Користуючись можливістю, душпастир проповідував, катехизував присутніх і потай сповідав прямо на кладовищі, після чого повертався до Львова.
Таїнство Хрещення: починаючи з 1945 року батьки боялися записувати правдиві дані дітей до Книг Охрещених, тому часто вказували напівправдиву чи видозмінену інформацію.
СВІДЧЕННЯ ПАРАФІЯН ПРО РАДЯНСЬКІ УТИСКИ
Мешканка Червонограда Марія Францівна Докунова згадує, як у 1960-х роках на Пальмову неділю поїхала на Святу Месу до Львівської катедри. Коли вона з вербовою лозою в руках входила до храму, її затримав міліціонер. Він наказав показати руки і, побачивши лозу, вирвав її, поламав та розтоптав прямо на очах у жінки.
Проте навіть у таких жорстких обставинах люди берегли та передавали віру дітям. Червоноградець Петро Мосіюк свідчить, що його матір за релігійні переконання вислали з Житомирщини до Сибіру, де в надзвичайно важких умовах він і з'явився на світ. Попри все, мати стала для нього прикладом того, що після будь-яких випробувань віра залишається найбільшим скарбом, який ніхто не в силах відібрати чи вкрасти. Там, у Сибіру, вона була його духовним опікуном і навчила молитися Розарій.
ВІДРОДЖЕННЯ ЦЕРКВИ НА ЗЛАМІ ЕПОХ (КІНЕЦЬ 1980-Х — 1990-І РОКИ)
Наприкінці 1980-х років політичний курс змінився, почалася «перебудова» Михайла Горбачова, що відкрило шлях до відродження релігійного життя.
У 1988 році, під час святкування 1000-ліття хрещення Русі, радянська влада почала передавати культові споруди релігійним громадам. Напівзруйнований костел та монастир отців бернардинів передали громаді Православної Церкви. Після перебудови колишній костел став п’ятикупольним храмом св. Володимира.
У 1989 році католикам повернули костел у Жовкві, де настоятелем став о. Василій Павелко. Відтоді римо-католики з Червонограда почали їздити на Богослужіння вже не до Львова, а до Жовкви.
КАПЛИЦЯ БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ У МЕЖИРІЧЧІ (ПАРХАЧІ) (1991–2006)
13 грудня 1991 року о. Василій Павелко зареєстрував у Червонограді Римсько-Католицьку Парафію Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Першим місцем для молитов стала каплиця у селі Межиріччя неподалік Червонограда. Зведена ще у 1903 році, вона колись обслуговувалася кристинопільськими бернардинами, а в 1951 році радянська влада облаштувала в ній музей прикордонних військ.
Пані Анна Стаховська згадує, як разом із чоловіком поїхала до Львівської катедри просити допомоги у відкритті храму в Червонограді. Вікарій катедри о. Людвік Камілевський порадив їм звернутися до червоноградки Марії Докунової, яка була однією з активних організаторок місцевої спільноти. Зустрівшись у центрі міста, вони об'єднали зусилля: шукали людей польського походження та збирали підписи за відновлення парафіяльного життя.
Пані Люся Олесік розповідає, що перед Різдвом 1991 року почула по українському радіо оголошення: у Межиріччі відкривається каплиця римсько-католицького обряду, і всі охочі запрошуються на свято. Також людей просили приносити речі, які вони роками таємно переховували від радянської влади: ікони, орнати, статуї, літургійні чаші тощо.
До каплиці в Межиріччі приїздили католики із Сільця, Сокаля, Тартакова. Громада налічувала близько 50 осіб. Влітку 1992 року парафіяни власним коштом відремонтували будівлю: перекрили дах, провели світло й побілили стіни. Отець Василій Павелко давав контакти парафій у Польщі, де червоноградці могли попросити про допомогу на відновлення каплиці.
Оскільки костели довгий час стояли зачиненими, люди практично забули літургійний спів та відповіді під час Святої Меси. Молоде покоління взагалі цього не знало — пам'ятали лише найстарші парафіяни та ті, хто регулярно їздив до Львова. Щоб відродити літургійну культуру, о. Василій Павелко перед кожною літургією проводив репетиції співу та особисто навчав хлопців, які хотіли прислуговувати біля вівтаря як міністранти.
НАСТОЯТЕЛІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ТА РОЗВИТОК ПАРАФІЇ
У 1994 році - настоятелем призначили о. Мар’яна Фромельця SSCC, який проживав у Великих Мостах. Того ж року біля каплиці в Межиріччі встановили дзвін.
Після 1995 року відбулося урочисте уділення таїнства Миропомазання для більшості парафіян, яке в радянські часи прийняти було надзвичайно важко.
У 1999 році архієпископ Мар’ян Яворський призначив настоятелем о. Олега Саламона. Спочатку він винаймав квартиру в Червонограді (на вулицях Шевченка та Грушевського), а восени 2000 року парафія придбала будинок на вул. Йосипа Сліпого, 27. Там облаштували плебанію, де настоятель мешкав до 2010 року, відправляв Святі Меси по буднях та проводив катехизацію (у 2020 році цей будинок продали). Недільні та святкові служби проходили в Межиріччі.
До парафії в цей час також належали Добротвір, Великі Мости, Низи та Тартаків.
Свята Меса в каплиці відбувалася щонеділі о 10:30. Спершу літургію служили польською мовою, але згодом читання та проповідь перевели на українську. За часів о. Олега Саламона було запроваджено дві окремі служби: польською та українською мовами.
На парафіяльний відпуст 25 березня щороку приїздили священники з Жовківського деканату. Парафіяльна молодь заздалегідь готувала музичний супровід. Також віряни долучалися до ініціативи «Духовного усиновлення ненародженої дитини» (зобов'язання молитися протягом 9 місяців за збереження життя немовляти та його батьків), виконуючи під час служб пісню «Мамо, не вбивай».
У 2000 році отець Олег заснував парафіяльний скаутський рух для фізичного та духовного розвитку дітей. Літо скаути проводили в таборах у лісі з наметами та спальниками.
ВІКАРНІ СВЯЩЕННИКИ (2001 – 2006):
У 2001–2002 роках отцю Олегу допомагав вікарій о. Леон Саламон.
У 2002–2003 роках — о. Христофор Васько.
У 2003–2006 роках — о. Микола Леськів.
СПІЛЬНОТИ
При парафії активно діяли спільнота Живого Розарію св. Франциска, спільнота Доброї Смерті, молодіжний хор та кілька християнських рок-гуртів, які виступали на Днях молоді в Брюховичах, на парафіяльних святах та Днях міста.
БУДІВНИЦТВО НОВОГО ХРАМУ В ЧЕРВОНОГРАДІ
Оскільки більшість вірян проживала безпосередньо в Червонограді, а літнім людям було важко діставатися до Межиріччя, о. Олег разом із громадою почав шукати земельну ділянку в місті.
Місцева влада пропонувала різні варіанти: приміщення палацу Потоцьких, каплицю Вишневських на старому цвинтарі, колишню лазню біля школи №2 чи старий кінотеатр у на старому місті. Розглядали також ділянку з радянськими фундаментами навпроти школи №1 на вул. Клюсівській, але тривалий час питання не вирішувалося.
У 2003 році під час телефонної розмови о. Михайло Нискогуз повідомив о. Олега про можливість викупити недобудовані фундаменти Ощадбанку на вул. Клюсівській (навпроти школи №1). Отець Олег миттєво зреагував і скликав комісію з Львівської архідієцезії для оцінки ділянки.
10 вересня 2003 року парафія отримала державний акт на право власності на цю землю.
27 вересня 2003 року Львівський митрополит Кардинал Мар’ян Яворський освятив ділянку під будівництво нового костелу.
У 2004 році о. Олег познайомився з німецькими братами-францисканцями від Святого Хреста, які шукали можливість заснувати свій осередок в Україні. Кардинал Яворський схвалив їхній намір збудувати монастир поруч із майбутнім костелом у Червонограді. Того ж року розпочалося зведення монастирського корпусу на вул. Клюсівській.
ТИМЧАСОВА КАПЛИЦЯ НА ВУЛ. КЛЮСІВСЬКІЙ (2005–2010)
У 2005 році стартувало будівництво великого костелу. Паралельно на будмайданчику спільними зусиллями вірян звели тимчасову дерев'яну каплицю (дах допомагали крити вікарій о. Микола Леськів та брати Петровські). Посвятив каплицю 15 жовтня 2006 року єпископ-помічник Мар’ян Бучек.
21 червня 2008 року архієпископ-коад’ютор Мечислав Мокшицький урочисто вмурував наріжний камінь із гробу св. Петра Апостола, який 30 травня 2007 року у Ватикані благословив Папа Бенедикт XVI. Під час цієї урочистості парафіяни також дякували о. Олегу Саламону за його багаторічну віддану працю, адже його призначили ректором Вищої духовної семінарії у Брюховичах. Новим настоятелем став о. Роман Теслюк (служив до вересня 2009 року), а 7 вересня 2009 року парафію очолив уже добре знайомий усім о. Микола Леськів.
КАПЛИЦЯ В ПАРАФІЯЛЬНОМУ БУДИНКУ (2010–2015)
Паралельно з костелом зводився парафіяльний будинок, який будували німецькі брати-францисканці від Святого Хреста для потреб свого Ордену.
23 травня 2010 року, на храмове свято Зіслання Святого Духа, до Червонограда приїхали колишні мешканці Кристинополя, які з 1951 року проживають в Устриках Долішніх (Польща) та їхніх околицях. Вони подарували парафії дзвін та процесійний хрест. Відтоді перед службами почали лунати два дзвони: перший — з Межиріччя (1994 року) та другий — подарований колишніми кристинопільцями.
6 червня 2010 року відбулося урочисте посвячення парафіяльного будинку Львівським митрополитом Мечиславом Мокшицьким. Генерал Ордену брат Ульріх Шміц офіційно передав будівлю Червоноградській парафії. Відтоді настоятель переїхав сюди жити (до цього плебанія містилася на вул. Йосипа Сліпого). У будинку облаштували каплицю для щоденних Богослужінь, катехитичний і комп’ютерний класи. Будинок став осередком зустрічей для місцевих дітей та молоді.
СЕСТРИ ЄЛИЗАВЕТАНКИ ТА ЇХНЄ СЛУЖІННЯ
8 лютого 2013 року до парафії прибули перші сестри із Згромадження Сестер св. Єлизавети: сестра Кароліна Шемрай та сестра Оксана Понідзельська. 1 травня того ж року до них приєдналася сестра Мирослава Довгань, яка є уродженкою Кристинополя.
Варто зазначити, що покровителькою згромадження є свята Єлизавета Угорська (Тюринзька) (1207–1231) з династії Арпадів, донька угорського короля Андраша II. Вона була тіткою св. Кінги, бл. Йоленти Польської, св. Маргарити Угорської та галицької княгині Констанції (дружини князя Лева Даниловича). Проживши всього 24 роки, вона присвятила життя служінню бідним та потребуючим, будувала лікарні й власноруч доглядала хворих. Якось у храмі перед Розп'яттям вона зняла свою корону, мовивши, що не личить їй носити золото, коли її Господь увінчаний терновим вінком. Похована в Марбурзі (Німеччина) у величній готичній церкві св. Єлизавети.
З 2013 року сестри під керівництвом с. Оксани Понідзельської відкрили «Світлицю святої Єлизавети» для дітей молодшого шкільного віку. Діти проводять там час після уроків: обідають, роблять домашні завдання, грають в ігри та відпочивають.
Цього ж року о. Микола Леськів разом із сестрами започаткував біблійне коло для дорослих.
З 2015 року з'явилася традиція проведення щорічної Хресної дороги з Сокаля до Тартакова в суботу перед Вербною неділею, до якої чисельно долучаються червоноградські парафіяни.
НОВОЗБУДОВАНИЙ КОСТЕЛ СВЯТОГО ДУХА
19 вересня 2015 року громада урочисто відзначила ювілей - 320-річчя заснування парафії. Урочистість очолив архієпископ Мечислав Мокшицький, який впровадив до костелу мощі св. Йоана Павла ІІ та звершив першу Святу Месу у новозбудованому храмі. А вже в грудні того ж року парафія вперше святкувала Різдво Христове у своєму храмі і відтоді повністю перейшла до цієї святині.
12 липня 2017 року: відбулася знакова подія — урочиста інтронізація образу Матері Божої Белзької. Святкова процесія пройшла через центр міста до храму Святого Духа. Цей образ подарували брати-пауліни з Ясної Гори (Ченстохова, Польща), передавши достовірну копію чудотворної ікони Ченстоховської (Белзької) Божої Матері, яка була вивезена з Белза (що за 19 км від Червонограда) у далекому 1382 році.
Того ж дня вранці за ініціативою о. Миколи було створено дівчачу спільноту «Діти Марії». Перші шість дівчат склали присягу на знак присвячення себе Богородиці та отримали блакитні плащі. Сестра Оксана Понідзельська допомагала дівчатам пізнавати земне життя Марії та духовно зростати. Учасниці спільноти також співають у парафіяльному хорі «Christus Vincit». Станом на 2026 рік спільнота «Діти Марії» налічує вже близько 20 дівчат.
При парафії діє «Апостольство Святої Єлизавети», засноване у березні 2015 року під керівництвом с. Кароліни Шемрай. Його учасниці:
- відвідують та підтримують хворих, допомагають самотнім людям похилого віку прибирати в оселях;
- напередодні Дня Всіх Святих упорядковують могили священників у Белзі, Острові та Добрячині;
- займаються творчістю: плетуть адвентові вінки, виготовляють букети на могили та вербові галузки до Пальмової неділі;
- створюють вівтарі та декорації до Урочистості Божого Тіла;
- регулярно відвідують жіночий психоневрологічний інтернат у селі Лешків (24 км від міста), а на Різдво та Великдень привозять підопічним святкову програму й подарунки.
ОЗДОБЛЕННЯ ХРАМУ
27 жовтня 2019 року до храму доставили новий латунний вівтар у формі якоря із зображенням сцен з життя Ісуса Христа. Його автором є відомий польський скульптор Чеслав Дзьвігай, а сам вівтар привезли з польського селища Північна-Здруй.
28 серпня 2020 року в лівій частині при вході до храму відкрили каплицю-музей св. Йоана Павла II. Тут представлені два унікальні орнати індивідуального покрою, які Папа подарував парафії через о. Олега Саламона у 2005 році:
- Червоний орнат виконаний у китайському стилі, із зображенням золотого хреста, дракона й фенікса та написом китайською мовою «Любов».
- Білий орнат прикрашений зображенням Белзької (Ченстоховської) Божої Матері, а зі зворотного боку — гербом Святого Папи.
В експозиції також виставлено пам’ятні речі з візиту Йоана Павла II до України у 2001 році: квитки, медалі, перепустки та світлини. Окреме місце посідають єпископський хрест, пам’ятна тарілка та печатка, передані архієпископом Мечиславом Мокшицьким, який протягом 13 років служив особистим секретарем Папи. Найбільшою реліквією музею є часточка мощей святого Йоана Павла II.
5 грудня 2021 року при парафії розпочали своє служіння «Лицарі Колумба» — найбільша у світі братерська організація чоловіків-католиків, заснована у 1882 році в США блаженним о. Майклом Макґівні. Чотирнадцять чоловіків на чолі з о. Миколою після недільної Меси склали обітниці, спрямовані на благодійність та захист християнських цінностей.
З початком повномасштабного вторгнення парафія активно допомагає постраждалим від війни. Надійну підтримку громаді надають численні закордонні друзі, серед яких особливе місце посідають брати-францисканці від Святого Хреста з Німеччини.
У вересні 2024 року Верховна Рада України в межах деколонізації перейменувала місто Червоноград на Шептицький.
Автор тексту: Наталя Гігош
Використані матеріали:
- Kurier Galicyjski* — «Kościół Rzymskokatolicki we Lwowie w latach 1945–1991». Автор: Marian Skowyra.
- Магістерська робота диякона Петра Буриша «Odrodzenie Kościoła Rzymskokatolickiego na Sokalszczyźnie».
- Архівні світлини костелу надані адміністратором вебресурсу: `[http://www.filosokal.mijdim.com](http://www.filosokal.mijdim.com)`.
