Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!
Йоан 20, 29б

Починаючи з 13 століття то тут то там з’являються особи, на тілі яких проявляються рани, подібні до ран розп’ятого Христа – стигмати. Історія Церкви налічує вже понад 350 таких випадків. Зазвичай це люди, що ведуть глибоко духовне життя та мають тверду віру. Стигмати характерні здебільшого для католицьких віруючих, а у православній церкві до цього явища ставляться з застереженням, вважаючи їх проявом сильного емоційного піднесення людини, а не благодаттю згори.

Першим відомим стигматиком був св. Франциск Ассизький, засновник ордену францисканців. Таємничі рани він отримав 14 вересня 1224 року на горі Верна у Тоскані. Рани були видимими і люди, що зустрічалися з святим після цього, засвідчвали це. Це був перший випадок, який визнала церковна влада. Та було багато таких яких Церква відмовлялася визнавати. Свята Катерина Сієнська, для прикладу (1347-1380). Вона була черницею домініканкою й впродовж 5 років носила на своєму тілі автентичні стигми, які люди побачили лише після смерті святої (вперше вони проявилися у 1375 році під час Великого посту).
Існує безліч випадків, не схожих одне на одного. Свята Катерина де Річі носила стигми, що випромінювали світло. Свята Тереза Авільська мала стигми на серці. Всі п’ять ран смерті Христа розміром 5 сантиметрів були знайдені на серці святої після її смерті. Однієї такої рани достатньо щоб людина померла, але свята прожила з ними 23 роки. Ще одним феноменом є те, що її серце вже понад 411 років не тліє й на ньому досі можна побачити живі та свіжі рани (серце зберігається у релікварію в Альбі ді Торес в Іспанії). Анна Катерина Еммеріх (1774-1824) мала на своїх грудях як стигму кровоточивий хрест. Тереза Ньюманн носила на своєму тілі знаки не тільки розп’яття, а й катування Христа.

Феномен стигмат завжди цікавив медицину, науку і богослов’я. Наукова медицина визнала, що часто ці рани можуть бути виявом істерії. Парапсихологи вважають їх ідеопластією – фактом самонавіювання. А Церква взагалі не хоче визнавати свого офіційного ставлення до цього.

Та все ж єдиним святим про стигмати якого знають всі є Святий Отець Піо – благодійний діяч та чернець ордену капуцинів. Відбитки стигм він отримав 20 вересня 1918 року. Вони залишалися відкритими і кровоточивими впродовж 50 років життя святого. Отця часто супроводжував ніжний квітковий запах, який поширювався від його одягу. Він міг здійснювати дивні оздоровлення, а своїм життям навертати запеклих атеїстів. Та після смерті святого стигми зникли з його тіла. Це ще раз доводить їхнє божественне походження, яке залишає факт свого існування ще містичнішим і цікавішим для людства.

Сам факт наявності стигмат вже свідчить про певне Боже втручання в людське життя. Щоправда, особи, які повністю відкриті для добра, так само піддаються втручанню зла: у них бувають видіння, у яких їм являються не лише янголи, а й демони. Стигмати – це дуже важкий хрест для людини, адже вони супроводжуються нестерпними болями, як тілесними так і духовними. І тим не менше, стигмати не є причиною для канонізації – внесення людини до лику святих. Церква не вважає їх вагомим фактом святості особи, а лише певною містифікацією. «Важливий не посланець» - цитата з однойменного фільму «Стигмати» Френка Манкузо, - а його призначення…

P. S. Не на стільки важлива людина, яка носить стигмати, а важливий сам факт існування Вищої сили, котра посилає їх на людину аби той хто не бачив – зміг повірити…


Уляна Легка
cтудентка факультету журналістики
ЛНУ ім. І.Я.Франка